До дня народження Тараса Шевченка.                                

 Зі своїх спогадів.

Коли дивилась на Дніпро , згадала про Шевченка,

Отой ставочок за селом ,качаточок маленьких.

І про криницю край села й дівчину босоногу,

Яка кохання проводжа в далекую дорогу…

Про вишиванку мамину , про пісню колискову,

Про мову нашу українську ,чисту,барвінкову.

Про село Моринці також я пригадала,

Про пісню соловейка ,що в душі тримала.                                                            

Та про Шевченків «Заповіт» не можна не згадати,

Про той рушник із хлібом,що давала мати.                                  

Полину я в ці спогади,й весна в душі прибуде,

Садок вишневий розцвіте й хрущі літати будуть…                   

А іноді така печаль,що навіть і заплачу,

Лише од того ,як малого хлопчика побачу.

Бо то малий Тарас ,малий,а чумакує…

Бо він кріпацький син,бо він завжди працює…

Та все одно писав ,в неволі,в казематі,

У холоді,у голоді,і у темній хаті…

Боровся за Вкраїну,добро,любов,свободу,

Із кобзою та думами,звертався до народу…

Ті думи в «Кобзареві» тепер вже нам читати,

Щоб про Шевченка нашого могли ми пам’ятати…

Про ту калину-дівоньку та вербові віти,

Щоб не забули ми покласти на могилу квіти…

  9 березня 2013р        

 Учениця 11 класу    Козинець Аліна.

                                                                     Кобзареві присвячується.

                                                        Сиджу під калиною,книжку гортаю.

                                                        Соловей наді мною щебече ,я Кобзаря читаю.

                                                        Розкинулась Україна,бідна та в неволі,

                                                        Широкі степи занедбані,татарва гуляє в полі.

                                                         І не лунає українське слово,ні казки не чути ,ані пісні.

                                                        Бідний народ тяжко працює,і жодного рідного слова дитина від батька не чує.

                                                        Лише один поет,ще невідомий,сміливо перо  до рук бере.

                                                        Вірш з’являється новий ,ніхто цього не відбере.

                                                        Кожну сльозу,кожне страждання,кожної дитини нездійснене бажання

                                                        Він запам’ятає і на папір перенесе.

                                                        Напише про всі біди народу,надії і віру,

                                                        Криваві бої за щастя ,за волю,

                                                        За  майбутнього покоління кращу долю.

                                                        Поет  цей бачити не може ,як люд марніє…

                                                        Вільна Україна єдина його мрія…

                                                        Вечоріє,сонце сідає , я «Кобзаря» закриваю.

                                                        Розквітла пишна Україна - вільна,нова,

                                                        Назавжди врізались в пам’ять батька-Шевченка слова.

                                                        9 березня 2013р        

                                                       Учениця 10 класу   Новосьолова Анжела