герб та флаг

Чумаківський ліцей

Наш рідний край
Меню сайту
Наше опитування
Який предмет подобається більше?
Всього відповідей: 178
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Батьківський всеобуч

 

8 советов родителям,если у ребёнка не сложились отношения с учителем

Источник:https://mel.fm/otnosheniya_v_shkole/7325860-school_conflict?utm_source=newsletter17.11&utm_medium=email&utm_campaign=November

        1. Поговорите с ребёнком. Но так, чтобы его правда услышать и понять

Конечно, бывают ситуации, когда не до разговоров и надо бежать не то что к директору, а прямо в полицию. Но обычно в конфликте с учителем сразу не ясно, кто тут виноват и что вообще случилось. Постарайтесь провести этот разговор нейтрально — вам нужны факты, а не эмоции. То есть если вы, заглядывая ребёнку в глаза, трагическим голосом спрашиваете, что там эта чокнутая химичка опять устроила, то не сомневайтесь, ребёнок постарается дать такие подробности, чтобы мама осталась довольна. Это не нейтральный разговор о проблеме, так и знайте.

          2. Вы должны быть на стороне ребёнка. Даже если согласны с учителем

Если школа всерьёз предъявляет что-то вашему ребёнку, не надо удваивать удар. Даже если вы согласны с обвинениями, никогда не выступайте против своего ребёнка публично. Да и просто поддакивать («Да, да, он такой лентяй, сами стонем») — плохая идея, хотя она и была в ходу у наших родителей. Ребёнок должен знать, что в конфликтах вы на его стороне. Потому что он ваш ребёнок и вы должны его защищать. Да, воспитывать вы тоже должны, но когда все против одного, это больше похоже на травлю, а не на воспитание.

           3. Убедитесь, не мерещатся ли вам злые козни там, где их нет

Да, иногда учитель поступает несправедливо. Но за несправедливостью необязательно стоит скрытая неприязнь к вашему ребёнку. Признайтесь, вы тоже не всегда разбираетесь, кто из детей устроил погром в квартире за те пару субботних часов, что вы спали, и сгоряча кричите не на того или на всех сразу. Даже на кошку. В общем, если учитель выгнал вашего ребёнка с урока за то, что тот болтал с соседом, это ещё не значит, что ваш теперь навсегда изгой, а сосед — любимчик.

           4. Поговорите с учителем с глазу на глаз

Разговор с учителем — самый важный пункт. На этом этапе ни в коем случае не надо подключать вообще никого — ни других родителей, ни директора. Вспомните всё, что вы читали о важных переговорах: внимательно слушать, не перебивать, не теребить пуговицу и всё такое. Разговор этот нужен и вам, и учителю, чтобы услышать друг друга. Очень часто, кстати, после разговора проблема рассасывается. Когда вместо злобной училки, ненавидящей всех детей на свете (а вашего так вообще), вы видите перед собой неравнодушную женщину, которая задерживается после работы допоздна, чтобы поговорить — тадам — о вашем ребёнке, скандала уже не так хочется.

             5. Не спорьте с учителем по мелочам

Бывает, что причиной конфликта оказывается вовсе не то, за что надо биться насмерть. Если для вас спорный вопрос вполне себе проходной, а для учителя, наоборот, очень важный — идите учителю навстречу. Приводить ребёнка вовремя (да, перестать просыпаться за пять минут до выхода), регулярно смотреть электронный дневник (найти, наконец, пароль!), оборачивать учебники в обложку (хватит откладывать поход в магазин, уже ноябрь) — это всё можно сделать малой кровью. И будет всем счастье

             6. По важным вопросам тоже не спорьте

Бывает, что вы с учителем не сходитесь по принципиальному вопросу. Всем известно, что по-настоящему принципиальных вопросов, по которым компромиссы невозможны, всего два: можно ли кормить грудью в общественных местах и делать или не делать уроки с ребёнком. Так вот, допустим, учитель требует от вас сидеть за уроками, а вы считаете, что это не нужно и даже вредно. Спорить тут — только нервы портить друг другу. Лучше даже не начинайте. Соглашайтесь, кивайте, обещайте, а у себя дома делайте так, как считаете нужным. Ребёнок-то ваш, а не школьный.

7. Если с учителем не пошло, идите к директору

Если разговор с учителем не привёл вас к взаимопониманию или компромиссу и вы видите, что зашли в тупик, пора к директору. Иногда директор может повлиять на позицию учителя или вы можете договориться с ним о переводе ребёнка в параллельный класс. В общем, как правило, что-то можно сделать.

Вот тут, если вы принципиальный борец, можно высказать все свои претензии к учителю, школе и к образованию вообще. Между прочим, это не так бесполезно, как кажется. Именно родители по закону — «заказчики образования». Так что если вам есть что сказать — говорите. Скорее всего, вас внимательно выслушают. Если нет — переходите к следующему пункту.

       8. Ну а если и это не сработало — тогда всё-таки сменить школу (или хоумскулинг)

Если ничего не помогает, администрация на контакт не идёт, конфликт не решается и вы видите, что на ребёнке всё это плохо сказывается — меняйте школу. Это не так сложно, как кажется. Потому что школа — это надолго (11 лет вообще-то) и ребёнок должен ходить туда если не с удовольствием, то точно не каждый день как на казнь. В конце концов, можно перейти на любую другую доступную и подходящую вам форму обучения — семейную, например. И тогда на месте учителя окажетесь вы.

РОЗВИТОК ДИТИНИ- САЙТ ДЛЯ РОЗУМНИХ БАТЬКІВ - https://childdevelop.com.ua/worksheets/

Як батьки можуть підтримати підлітка

Пропонуємо десять порад про те, як батьки можуть підтримати свого підлітка у віці від 11 до 19-ти років і допомогти йому стати щасливою та продуктивною людиною.

1. Будьте доступними й відкритими. Ваш підліток може справляти враження людини, яка не дбає про те, що ви їй кажете та що думаєте, але, повірте, він зараз потребує вас, як ніколи. Зробіть усе можливе, щоб завжди бути готовими й відкритими до розмови з вашою дитиною у випадку, якщо вона захоче до вас звернутись. Дитина може почати розмову із дрібниці, для того щоби перевірити вашу відкритість і перейти до чогось дійсно важливого. Ваша відкритість і доступність у потрібний момент можуть вплинути на вибір вашої дитини – здорове рішення на підставі вашої поради або небезпечне рішення на підставі власного миттєвого імпульсу.                   ЧИТАТИ ДАЛІ


Поради про миролюбне виховання дітей

Поради про виховання дітей дуже різнопланові, тому в батьків іноді складається враження, що вони діють неправильно. Пропонуємо десять порад про те, як побудувати стосунки з дитиною, не вдаючись до покарання.

1. Приділяйте дитині особливий час

Приділяйте хоча б десять хвилин на день свого індивідуального часу кожному з дітей. Назвіть це «часом Даші» або «часом Діми», нехай діти знають, що це їх час. Головне, щоб уся ваша увага при цьому належала виключно дитині. Регулярно обмінюйтеся з нею правом вибору, визначаючись із тим, чим ви будете займатися протягом вашого особливого часу. Переконайтеся, що інші діти будуть зайняті чимось іншим, і приберіть подалі свій телефон! Дев'яносто відсотків часу спілкування з дитиною необхідно присвятити звичайним бесідам або іграм і тільки десять відсотків можна приділити зауваженням. Читати далі

Корисний сайт для батьків - http://dytyna.info/fashion/articles/any/6785

10 родительских заповедей

Сім навичок високоефективних підлітків     -  Поради Шона Кові для батьків і підлітків із його книги з однойменною назвою

П'ять кроків, щоб стати кращими батьками

Однією з проблем, яка найбільше непокоїть батьків, є поведінка дітей. Як зробити, щоб вони поводилися добре? Ми відібрали низку порад відомих психологів, педагогів. Пропонуємо перші п'ять
1. Давайте дітям приклад хорошої поведінки. Ніколи не забувайте: вони вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. У них відбивається вся організація життя сім'ї, працьовитість, духовне багатство і моральна чистота матері й батька. У кожній сім'ї є свої правила. Будьте послідовними у їх дотриманні. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а другого - відміняється.
2. Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають вони віку дитини. Пояснюйте причину, чому потрібно їх дотримуватися, бо вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими.
3. Дозвольте дітям брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, які стосуються їх. Дослухайтеся до їхньої думки. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це допоможе запобігти виявам образи та непослуху з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно контролюєте.
4. Обирайте виховання без паска та крику. Покарання, а поготів несправедливі, не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до себе та інших, провокують агресивність, озлобленість, жорстокість. Відчувши, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти й заспокойтеся. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переведення уваги. Якщо ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини. Хваліть і заохочуйте її за добрі справи.
5. Не пропустіть випадків, коли батьки повинні втрутитись. Ось кілька з них:
- погіршення успішності дитини;
- різка зміна в поведінці - дитина погано спить, дратівлива;
- у сина або доньки з'являється апатія, якої ви не спостерігали, вони замикаються у собі. Якщо діти перестали розповідати про свої справи, значить, бояться поділитися з вами. Поспілкуйтесь з батьками їхніх друзів - можливо, вони підкажуть, у чому справа;
- ви помітили тривожні симптоми в сина чи доньки, характерні для тих, хто вживає наркотики: червоні очі, часті кровотечі з носа, погана координація рухів, зміни настрою, безпричинний сміх або плач. Зверніться з дитиною до шкільного психолога або лікаря. Не гайте часу. 


Дисципліна - мати порядку
У дитячій психології немає галузі більш заплутаної, ніж галузь дисципліни. І я пропоную вам створити філософію, альтернативну нескінченним маніпуляціям дітей і дорослих
Техніка дисципліни розпадається на дві широкі категорії. Одна, зовнішня, ґрунтується на тому, щоб домогтись від дітей максимальної слухняності. Інша, внутрішня, ґрунтується на вихованні в дитини самодисципліни, тобто прищеплюванні їй якихось цінностей, що стануть для неї керівними принципами.
Перша категорія дисципліни обов'язково припускає нагороду та покарання. Навіть у наш час процвітають такі добропорядні батьки, девізом яких служать слова: «Заощадиш різку - зіпсуєш дитину» або «Дітей треба бачити, а не чути». Ці типові домостроївські фрази зазвичай супроводжуються вербальними покараннями, образливими порівняннями, ізоляцією, позбавленням привілеїв і фізичними покараннями.
Наслідком покарання (навіть якщо воно «за діло») завжди бувають стримування природної жвавості (отупіння) та придушення почуття. Покарання завжди викликають тривогу й породжують нервозність, а найчастіше і пригніченість. Не кажучи вже про те, що найбезневинніше покарання (хоча я вважаю, що безневинних покарань не буває; будь-яке покарання жорстоке) може породити ненависть до батьків, як до того, хто карає, так і до того, хто не перешкоджає цьому. Зустрічна агресія, що неминуче виникає в дитини в момент покарання, провокує її на подальші провини, а значить - на подальші покарання. Коло, як бачите, замкнулось і жорсткістю виховних мір його не розірвати. Зрештою покарання породжує почуття непевності, неадекватності. Покарана дитина відчуває себе позбавленою батьківського благовоління та схильна відчувати ще велику непевність. Вона почуває себе поганою, нездатною, нікчемною і мимоволі починає діяти в термінах такого уявлення про саму себе. Тобто батьки своїм «вихованням» домагаються прямо протилежного ефекту.
Методи дисципліни, засновані на твердому контролі поведінки, нібито повинні спричинити собою виправлення дитини. Істина ж полягає в тому, що покарання не тільки не запобігає та не зупиняє антисоціальної поведінки, а й підсилює причину такої поведінки. І дослідження криміналістів недвозначно говорять про це.
На щастя, багато батьків відходять від маніпулятивних дисциплінарних методів. Вони хочуть, щоби поведінка їхніх дітей була адекватною та віталася суспільством, але не тільки. Вони хочуть, щоби поведінка їхніх дітей не підточувала їх же фізичне та психічне здоров'я. Але як цього домогтись? Багато хто з батьків розуміють, що вони висувають вимоги підкорятися собі та поважати себе, головним чином, тому, що самі в собі не впевнені.
Ми завжди болісно реагуємо на ворожість наших дітей стосовно нас. «Ми для них стільки робимо, - виголошуємо ми в таких ситуаціях, - ми їх так любимо, а вони такі агресивні». Батьки, думаю, будуть менше переживати та рвати на собі волосся, якщо довідаються, що ворожість, котра виходить часом від дітей, необхідна їм для нормального емоційного росту.
Якщо дитина почуває себе в безпеці, на своєму місці та потрібною оточуючим, вона не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. У такій ситуації ми маємо справу з дисципліною, що актуалізується, що заснована на почутті, а не на контролі та пригніченні. Погодьтесь, самоконтроль куди приємніший, ніж сліпа покора іншим.
Підхід до дисципліни з боку почуттів не може бути зведений до набору простих правил, порушення яких спричиняє покарання. Дитина - це насамперед жива істота зі своїми власними почуттями, правилами та правами, а не автомат, у який можна закласти будь-яку програму. Батько, який добре розуміє почуття власної дитини та виходить з їх пріоритету, також уміло зможе вирішити й дисциплінарні проблеми. Якщо емоційний клімат удома сприятливий, дитина буде почувати себе в безпеці навіть тоді, коли батьки діють стосовно неї досить твердо й обмежують її діяльність розумними рамками.
Цей підхід до дисципліни вимагає відділення людини від її дій. Мати та батько можуть бути неприємно вражені тим, що зробила їхня дитина (тобто вони можуть бути незадоволені її дією), але їхні почуття до неї як до особистості не повинні від цього мінятись: «Так, нам не подобається цей учинок, але ми любимо тебе й віримо, що це більше не повториться».
Дисциплінувати дитину треба або в термінах дії, або в термінах почуттів.
Давайте розглянемо кілька ситуацій, котрі ілюструють цю тезу.
1. Тільки ставлення
Дитина приходить до батьків зі скаргою на своїх учителів. Вона нічого не замишляє, не бажає нікому зла. Але їй треба виговоритись. Треба висловити близьким своє ставлення.
- Іноді мене захльостує така лють, - каже дитина, - що мені здається, я підірвав би школу до підвалин!
Дуже важливо розуміти, що це тільки почуття, не більше, і батько зробить помилку, якщо не дасть виплеснутись цьому почуттю і переведе його у сферу дії. Скаже, наприклад: «Та ти що, хіба можна підривати школу?».
2. Дії
Однак дитина може сказати й таке:
- Мене ця школа так дратує, що я збираюсь розбити скло в нашому класі!
Тоді єдино вірною буде така реакція батьків:
- Ми тебе дуже добре розуміємо. Тільки що від цього зміниться? І до чого це призведе, уяви собі.
3. Дію вже зроблено
Дитина вилаяла свого приятеля. І вона намагається пояснити батькам, чому це зробила, тобто довести свою правоту. Мета батьків - відірватись від конкретики й узагальнити те, що відбулось.
- Я вважаю, що все сказав йому правильно. Так йому і треба, - каже дитина.
- Тобто це метод боротьби з тими, хто неправий? - уточнюють батьки.
- Так.
- І ти міг би таке сказати мамі, якби вона була неправа?
4. Покарання неминуче
Якщо батько не бачить іншого способу відреагувати на провину, крім покарання, він усе-таки мусить подивитись на це без особистого осуду. Розділити себе й покарання. Караючи дитину, зовсім не обов'язково демонструвати їй своє власне обурення. Батькові немає потреби бути суддею, він може бути просто виразником загальноприйнятих норм.
- Давай обговоримо розбиті вікна, - каже батько. - Швидше за все, я нічим не зможу допомогти тобі, але все-таки - поясни мені, що трапилось.
Припустимо, пояснення дитини його задовольнили, і дитині в цій ситуації набагато важливіше розуміння, ніж скасування покарання.
- Я згодний, - каже батько. - Але в повсякденному житті, як і в баскетбольній грі, теж діють свої тверді правила. Ти підкоряєшся свистку судді? Скажи тоді, яке покарання ти вважаєш правильним зараз.
Подібна тактика добре розвиває самостійність і відповідальність за свої вчинки. Як ми бачимо тут, покарання - покаранням, а стосунки батьків із дитиною залишаються колишні. Хоча... я б волів зовсім обійтись без покарань.
Існує сім принципів, що можуть дуже допомогти вам у привчанні до дисципліни своєї дитини без ризику втратити контакт із нею та зіпсувати стосунки.
1. Відокремте почуття від дій. Не осуджуйте саму дитину, навіть якщо її дії гідні осуду. Дитина неодмінно повинна розуміти: її саму люблять, але її дії неприйнятні та повинні бути поліпшені. Будь-які дії є результатом почуттів. Щоби змінити вчинки, насамперед треба зрозуміти почуття та навчитися з ними відповідно діяти.
2. Уважно вивчіть дитину й визначте - нормальна дитина перед вами чи невротична. Дії дитини у стані нервового розладу повинні розглядатись батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, обвинуваченням або покаранням. Покарати дитину в такій ситуації означало б ще більше вивести її з рівноваги.
3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина могла виговоритись, «випустити пару», дати вихід своїм емоціям. Тобто звільнитись від ворожих почуттів, які вона намагалась придушити.
4. Якщо необхідне покарання, нехай дитина сама його вибере. Практика показує, що діти зазвичай вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли запропонувати батьки. Але - що дуже важливо - вони вже не вважають його жорстоким і несправедливим.
5. Караючи дитину, переконайтесь, що вона розуміє, за що. Що вона звинувачує в цьому себе, а не тих, хто її карає. Допоможіть їй зрозуміти, що правилам групової поведінки варто підкорятись так само неухильно, як і правилам спортивної гри.
6. Зробіть так, щоби проблеми дисципліни були не дорослими проблемами, а спільними з дітьми. Дайте дитині знати, що ви відчуваєте їх як взаємні проблеми. Це допоможе вам як самим відокремитись від проблеми, так і відокремити її від дитини. Тоді ви зможете помістити її в деяке віддалення та разом досліджувати її, працювати над нею. Зрозумівши, що у проблеми є зовнішня точка відліку, дитина не стане перетворювати дисциплінарну ситуацію в міжособистісний конфлікт.
7. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свої дії іншими, дозволеними каналами. Це і є основна формула динамічного підходу до дисципліни.


Как объяснить ребенку, что денег стало мало
Не секрет, что в кризис кошельки многих из нас изрядно похудели, и вопрос социального неравенства стал еще острее. Как обезопасить ребенка от выпадов со стороны одноклассников, чьи родители богаче вас, как реагировать на его слезы: «Меня разлюбят - у меня нет рубашки, как у Васи»?
НАЧНИТЕ С СЕБЯ. «Скажем, мама судачит по телефону о Светке с работы, которая «расфуфырилась» в то время, когда всем сотрудникам задерживают зарплату, - рассуждает независимый психолог Татьяна Михеенко. - И «ты представляешь, подошла, бросила мне документ в лицо. Так и хотелось ей сказать все, что я о ней думаю, но решила с ненормальной не связываться». Ребенок поймет, что мама комплексует из-за того, что у нее обновок нет, и что она не поставила хамку на место потому, что стесняется себя: «Папа у меня тоже выходит ущербный - зарабатывает копейки. И, конечно же, я такой же никто, как и мои родители». И когда мама с папой после будут наставлять дитя, что уважение со стороны других не зависит от количества денег, ребенок воспримет это (и небезосновательно) как то, что родители больше уговаривают себя, выглядят смешно и униженно. Поэтому чтобы ребенок чувствовал себя равным среди сверстников, родители должны начать с себя. Поверьте, что безденежье - это временно: активно ищите подработки или даже новую работу, никогда не унывайте. Когда у ребенка будет гармоничный, довольный собой родитель, сверстникам будет непросто убедить его, что обновка обладает такой решающей силой - его родители уважаемы и счастливы и в прошлогоднем пальто». С коллегой согласна и психолог Светлана Самсонова: «Обсуждая семейный бюджет, не делайте оценок: «Мы беднее тех-то». Сравнение с кем-то - прямая дорога к уничижению себя. Просто факт: «У нас такой-то доход, его хватит пока на то-то и это».
СОЗДАЙТЕ ГРУППИРОВКУ. Когда Петя, «у которого крутая мобилка», говорит вашему ребенку, что все остальные без нее «фуфло», Татьяна Леонидовна советует обсудить это с его родителями. И лучше, если то же самое сделают и родители других одноклассников: «Есть так называемый принцип группировки: когда согласных с тобой много, то выпады некоторых не имеют для тебя веса. Вообще группировку можно растить. Пусть ребенок инициирует вылазки с ребятами, совместное с ними катание на велосипедах. Это заодно зарекомендует его как потенциального лидера». Тем более что в детском возрасте деньги еще не играют особой роли для решения вопроса «крутой-некрутой» (по крайней мере, до 14-15 лет). Лидерские качества, компанейскость, готовность прийти на помощь другу, наконец, физическая сила и сноровка ребенка, ставит его среди сверстников куда круче, чем размер кошелька.
ПОВЫСЬТЕ САМООТНОШЕНИЕ. «Есть самооценка, которая зависит от того, что мы умеем делать, и самоотношение (его, в том числе, формируют родители) - это то, как ребенок относится к событиям, - говорит Светлана Николаевна. - Потому если одноклассница «ущипнула» дочь, мол, у нее дешевая юбка, то задача родителя выработать правильное отношение к выпаду. Стоит сказать примерно так: «Дети во все времена находили, к чему придраться», - и привести пример из вашего детства, показав, что это не стоит и выеденного яйца. У вас тоже такое было, но вы уверены в себе и любимы ныне другими. И далее переакцентировать ребенка: «Ты хороша, потому что... И новая юбка не может сделать тебя лучше или хуже». А чтобы самоотношение было априори позитивным, стоит часто хвалить ребенка, чтобы у него закреплялась установка: «Я ценен такой, как есть». Также стоит внушать, что одеваться не в модные вещи, а в те, которые хочется, могут себе позволить как раз уверенные люди, а сомневающимся в себе выпячивают наряды - больше выпятить нечего.
ТВОРИТЕ. «Что сделано руками человека, то вызывает восхищение: будь то работа именитого дизайнера или креативной родительницы, - говорит Татьяна Леонидовна. - Поэтому если нет средств на покупку очень дорогой сумочки для дочки, сделайте ее сами: из юбки, которая вышла из моды и бисера. Дети ценят не только стоимость вещей, но и их элитность и эксклюзивность. А другой такой сумки не будет ни в одном бутике».


Причини та профілактика шкільних хвороб дитини
Навчальний процес це велике навантаження на організм дитини, тому разом із атестатом зрілості учень часто отримує купу хвороб
Які недуги чекають наших дітей за дверима храмів знань, і як їм запобігти?
На жаль, хронічні захворювання відзначаються у 90% школярів. Відхилення здоров'я у дітей 7-17 років з вини освітніх перевантажень, порушень умов навчання, режиму харчування і стресу носять узагальнююче визначення "шкільні хвороби". Проте до лікування краще не доводити.
Медична статистика вказує, що перший ворог учнів середніх шкіл - зниження зору. Найчастіше дитячі очі страждають від короткозорості (міопія), коли дитина погано бачить вдалину.
Рідше у дітей розвивається далекозорість (коли очі погано бачать поблизу), а також астигматизм, - специфічне зниження зору. Благодатний грунт для розладів зору - тривала зорова робота на близькій відстані: читання, письмо, креслення, робота за монітором.

На жаль, падінню зору у школярів рідко вдається запобігти. Проте мінімізувати збиток можливо. Кращим методом профілактики медики вважають правильну організацію робочого місця в комплексі з правильним тренуванням і відпочинком. Книги та зошити повинні знаходитися не ближче ніж в 30 см від очей. Велика роль відводиться освітленню. Відповідно до санітарно-гігієнічних вимог, кожен шкільний клас зобов'язаний мати великі вікна. Ідеально, якщо дитина сидить біля вікна, коли природне світло падає зліва, а в темний час доби приміщення має висвітлюватися люмінесцентними лампами. На перервах рекомендується давати очам відпочинок, а, прийшовши додому, не можна кидатися робити уроки або дивитися телевізор. Найкраще прогулятися.
Крім цього, батьки повинні пояснити дітям користь тренування м'язів очей за допомогою простих вправ:
Кілька разів із силою заплющити, а потім відкрити очі.
Обертати очима спочатку за годинниковою, а потім проти годинникової стрілки.
Сфокусувати зір на віддаленому предметі, після чого близько до очей піднести палець і сфокусувати зір на ньому.
Кілька раз подивитися вгору, вниз, вліво, вправо.
Такі вправи варто робити регулярно протягом дня, а при скаргах дитини на втому очей, відчуття різі або пісок в них потрібно звертатися до офтальмолога.
В учнів середніх шкіл поширені хвороби шлунково-кишкового тракту, особливо гастрит, - запалення слизової оболонки шлунку з характерними болями. Причини - порушення режиму харчування, зниження імунітету і стреси.
В наших школах графік прийому їжі часто буває незручний. Наприклад, молодшому школяру, якому необхідно їсти 4-5 разів на день, пропонується обід, коли він ще ситий після сніданку. При цьому до кінця навчального дня малюк встигає зголодніти знову, але терпить до приходу додому.
Краща профілактика гастриту - "кишенькові обіди": яблука, йогурт, низькокалорійні сендвічі, - і тоді шлунку вистачить сил дочекатися повноцінної трапези на маминій кухні.
Порушення постави - наслідок тривалого сидіння за партою у 8 з 10 школярів. Щоб переконатися в цьому, достатньо поглянути на дітей у шкільному коридорі: майже всі сутуляться, стирчать лопатки, опущені плечі.
Причини сутулості зрозумілі: учні не стежать за правильною посадкою за партою. Це ще закріплюється важким ранцем за плечима і втомою ніжних м'язів дитячої спини. Результат сумний: при сильному відхиленні грудного відділу хребта лікарі можуть діагностувати кіфоз ("горб"), а при викривленні убік - сколіоз.
Дитина швидше втомлюється і відчуває напругу в спині та попереку. Щоб цього не сталося, необхідно правильно підбирати школяру ранець, а носити його він повинен на обох плечах і не перевантажувати підручниками.

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Баннеры