Наші ветерани.

Олексієнко

Григорій Пилипович

      В 17 років пішов на фронт. Воював на ІV і І Українських фронтах . Фронтовими дорогами пройшов Україну, Польщу, Чехословаччину. День Перемоги зустрів у Празі. Після лікування в госпіталях повернувся додому в 1946 році.

     Має дві медалі  "За відвагу”, Орден І ступеня Вітчизняної війни, Орден "За мужність ІІІ ступеня, дві білоруських медалі та 19 медалей ювілейних.

     На даний час проживає в с. Чумаки по вул. Центральній у власному будинку. Має велику, дружню родину: три сина, чотирі внучки, два внука, чотири  правнуки  і  одна  правнучка.

 Григорій  Пилипович  дуже  шанована  людина  в  Чумаках.  Відбуваються  регулярні  зустрічі  учнів  школи  з  ветераном.  Кожного  року  на  День  Перемоги  він  розповідає  про  бойовий  шлях,  про  мужність  захисників  Вітчизни  молоді,  гостям,  усім,  хто  приходить  вшанувати  пам’ять  загиблих  воїнів  в  роки  Великої  Вітчизняної  війни.   

Григорій  Пилипович  любить  життя,  любить  людей  і  з  радістю  спілкується  з  молодим  підростаючим  поколінням.

Кожевніков Матвій Терентійович

Народився    15 серпня 1918 року

Пішов на війну в 1941 році . Воював в танкових та артилеристських військах  рядовим бійцем.  Командиром роти у  Матвія Терентійовича  був Юдін, командир взводу – молодший лейтенант Михайлов, старшина роти – Капустін. Був поранений   від осколка гранати.

     Має такі нагороди : медалі -  "Жукова” , "Победа над Германией”,  "За мужність”, "Захисник Вітчизни” та ювілейні.

      Ветеран дуже любить пісню "Катюша”.

                   

Миронова

Ніна Іванівна

Народилася 22 травня   1924 р.

          В травні 1943 року призвана до лав Радянської Армії. Воювала в зенітно-артилерійському полку 1876. Починала службу в м. Уфа. А потім полк було передислоковано в м. Курськ, Барановичі, Брест. Приймала участь в обороні залізничіх вузлів .

          Ніна Іванівна має нагороди: медаль "За победу над Германией”, ювілейні медалі.

 Вважає не потрібним розповідати про війну, але дуже жалкує за своїми товаришами, які загинули захищаючи Вітчизну.

Селін  Степан Савелійович

Народився 9 січня 1922 року.

  У 1942 році почав воювати . Був рядовим у гвардійському мінометному полку М- 13. Важкі снаряди, вагою 50 кг переносили вручну.  Потім , після того , як пройшли Сталінград, полк було переіменовано у 18 важку мінометну бригаду М – 31.

    Командиром був полковник  Воробйов, начальником штабу був майор Кубишкін. Після Сталінграду полк,  в якому служив Степан Савелійович, об’єднався з військами Львова, Києва, Бердичева. Так вони дійшли до Відня. Його бригада пройшла 6 тисяч кілометрів. Потім їх перевели у місто Кремш. Із Кремша, після війни у 1945 році,  приїхали у Крим, у село Алмінська Долина.

     У 1973 році захворів. Його частково паралізувало. Зараз майже видужав. Живе з сім’єю свого сина.

     

Шарпило

Борис Олексійович

Народився  6 січня 1929 року

Воювати на території Радянського Союзу не довелося, був ще малим. А вже після визволення нашої країни,  служив у морфлоті на військовому судні . Судно перевозило боєприпаси  по річці Дунай в Чехословаччині.

 В боях Борис Олексійович участі не брав, але все одно були на військовому положенні, постійно озброєні. В зв’язку з тим , що участі в боях  не приймав,  то й бойових  нагород не має.  Нагороджений орденом "Дружби народів”. Війну закінчив у званні  капітана військово-морського флоту.

Про війну згадувати не любить, тому, що тяжко дивитись на біль і страждання нашого народу, наших батьків, дітей, рідних. Згадує,  інколи , тільки веселі хвилини , які траплялися в ті тяжкі дні.Ветеран має велику дружню сім’ю, яка не залишає його без уваги.