«Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя»

15 лютого величне свято Стрітення Господнє, день, який за природнім календарем ще іменують – зустріччю зими з весною, а на історичному календарі –– день 30-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану.

15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився відлік великих втрат людських життів. Цей день і є закінченням афганської війни для неіснуючої вже на сьогодні держави – СРСР. Тоді закрилася остання сторінка героїчного і трагічного літопису боїв. Перестали йти похоронки з Кандагару і Гардесу, Джелелебаду і Кабулу.

Воєнно-політична спецоперація СРСР в Афганістані 1979–1989 років тривала 9 років, 1 місяць і 19 днів. Афганська війна жорстоко зачепила всіх її учасників, і особливо їх сім’ї. Це незагоєна рана, невідступний біль.

Сьогодні ми віддаємо дань мужності, самовідданості, вірності військовому обов’язку воїнів-інтернаціоналістів, призваних до лав Радянської Армії з України, учасників бойових дій на території інших держав, усім, хто боронив мир та спокій у «гарячих точках» світу.

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Звісно, ці події не оминули і КЗ «Чумаківський ЗЗСО І-ІІІ ступенів Чумаківської сільської ради Дніпровського району».

«Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя» - під такою назвою пройшов загальношкільний виховний захід для школярів. Провели його учні 9 класу Бабяк Назар, Готвянська Дарія, Карпеліна Кароліна, Рувінська Ніла та Хромова Валерія. Завершився цей захід переглядом відеоролика-ревієма «Афганістан».

Хочу зазначити, що на території сіл Чумаки та Маївка на даний час проживає десять войнів-інтернаціоналістів. Це – Васильчук Олександр Миколайович, Говоруха В’ячеслав Миколайович, Готвянський Андрій Андрійович, Синенко Олександр Іванович, Щитовський Анатолій Іванович, Готвянський Ігор Григорович, Кириєнко Микола Анатолійович, Котенко Олександр Васильович, Серьогіна Євгенія Кузьмівна та Олійник Юрій Опанасович.

Від щирого серця хочемо побажати:

О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих синів своїх, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.

А наше завдання – знати події історії, гідно вшановувати пам’ять загиблих, пам’ятати їх героїчні приклади і допомагати живим.